СМИ для Одессы

Люди Присоединиться

Сергій Жадан: “Треба щось робити, бо крім тебе цього не буде робити ніхто”

1
0
0

На початку 2017 року український письменник Сергій Жадан створив благодійний фонд, аби допомагати школам, дитячим садочкам, лікарням і бібліотекам. Протягом трьох років він разом із друзями – письменниками, музикантами, волонтерами – підтримував заклади, що постраждали через бойові дії на сході країни – їздив до них із виступами, збирав кошти на благодійних концертах, закуповував разом із волонтерами необхідні речі.
Про те, як змінюється суспільство на сході країни та про дійсно необхідне для малих міст розповів Сергій Жадан.

Про створення благодійного фонду Сергія Жадана

Створення благодійного фонду скоріше орієнтовано на структурну роботу. Зокрема, на роботу з державними установами, з громадськими організаціями – не просто з приватними особами, а з певними осередками. Скажімо, ми багато працюємо зі школами, дитячими садочками, лікарнями, бібліотеками. Всі вони не є самостійними одиницями і всі вони належать до управліннь освіти та культури чи інших державних структур. Вони всі певною мірою державні установи і в них є своя специфіка роботи. Безперечно, краще працювати, якщо ти зареєстрований. Це певна формальність, але вона спрощує багато моментів. Для нас основою та пріоритетом є ефективність. Тому ми намагаємося спрощувати шляхи комунікацій.

З іншого боку, ми зареєструвалися та відкрили рахунки, аби дати можливість людям і в Україні, і по світу допомагати і підтримувати наші ініціативи, якщо в них буде таке бажання.

Про співпрацю

Ми не державна структура, не великий фонд, за нами немає олігархів та великого капіталу. Ми – приватна ініціатива і за останні 2,5 роки перезнайомилися з десятками шкіл, бібліотек, лікарень, садочків – себто в нас велика база знайомств і з деякими ми вже працюємо постійно та регулярно. Наприклад, нещодавно до нас звернулися знайомі та попросили завести в реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю гітару. Там є хлопчик, який побачив гітару і вона йому сподобалась. І вони вирішили подарувати йому її. Ми провели в Києві презентацію книжки і зібрали там кілька тисяч гривень, купили гітару, купу інших речей – книжок, олівців. Все це привезли та подарували напередодні Нового року. Будемо і надалі працювати з цим центром, бо ми його знаємо, бачили цих вихователів і дітей.

Жадан разом з волонтерами передав книжки, олівці та інші подарунки дитячому реабілітаційному центру.

Кілька місяців ми співпрацюємо зі школами смт Станиця Луганська та довколишніх сіл. Ми туди їздили, возили допомогу, я перерахував їм президентську премію, яку мені дали минулого року, а в якийсь момент вони самі звернулися до мене з власною ініціативою зробити конкурс творів з української літератури серед школярів. І це вже їх ініціатива, котру ми підхоплюємо та підтримуємо. Ми привеземо їм цілу групу письменників, зробимо літературний вечір, оголосимо переможців, подаруємо якісь подарунки. Це вже система співпраця.

Робота розрахована на співпрацю та системність.

Про потреби людей на сході України та традиції реалізації ініціатив

Люди на сході країни передовсім потребують співучасті, порозуміння та солідарності. Це навіть важливіше за фінансову підтримку та підтримку матеріальними речами. Стрес, котрий люди переживають четвертий рік, накладається, він потребує якогось виходу і психологічного, і комунікаційного. Саме спілкування є чимось дійсно важливим.

Сергій Жадан на одному з виступів.

Також мені здається важливим, щоб люди почували себе не просто пасивною стороною, щоб вони так само виступали з якимось ініціативами. На сході є велика кількість цікавих, креативних і талановитих людей, котрі мають купу ідей, але не мають традиції їх реалізації. Зараз там багато речей змінюється. Зокрема, саме розуміння громадської активності. Можна податися на якийсь проект, можна запропонувати якусь ідею і тебе підтримують. Багато людей починають прокидатися та починають щось робити – це страшенно важливо підтримувати зараз. Це стосується і сірої зони, і містесчок на лінії фронту, мирних міст.

Жадан: Малі містечки змінюються.

Зараз люди реалізують ідеї, реагують на активність. Це те, чого на Донбасі не було ніколи. Всі говорять про специфіку Донбасу і намагаються до цього прив'язати етнічну, ментальну особливість. Насправді, я завжди був переконаний, що його головна специфіка – пасивність через надзвичайно консервативні політичні сили, котрі були при владі і глушили будь-яку ініціативу, вияви самостійності, незалежної думки і, відповідно, нічого активного в нас не було. У нас, в принципі, містечка по всій Україні страшенно пасивні – там нічого практично немає попри те, що там живе велика кількість хороших, розумних, талановитих людей. Але в них немає ні можливості, ні особливого бажання щось робити. А на Донбасі це було особливо помітно, бо все агресивно гасилося з боку місцевої влади. А зараз, після сепаратистського спалаху, визволення українською армією, раптом усі люди відчули, що це моє місто, моя країна, можна впливати на щось, треба щось робити, бо без тебе цього не буде робити ніхто.

Люди починають реагувати і створювати щось своє.

Там створюються якісь хаби, якісь коворкінги, культурні центри, громадські ініціативи. Зрозуміло, що не всі цим займаються. Це меншість, але цієї активної меншості достатньо щоб змінити ситуацію вцілому. Ми намагаємося цих людей знаходити, вираховувати і з ними працювати. Зараз навіть може скластися враження, що в містах на сході все добре, бо там весь час проходять фестивалі, туди постійно їздять якісь фонди, волонтери, проводять майстер-класи, лекції, диспути. Але не все так просто і частина цих заходів проводиться суто формально. А для нас важлива зворотня реакція. Не просто приїжджати з лекціями, а щоб люди самі ініціювали їх проведення.

Необхідна зворотня реакція.

Про зворотню реакцію

Коли ти спілкуєшся з цими людьми, бачиш їх реакцію, те, що це їм дійсно потрібно – це і є найбільшим стимулом допомагати. Всі зустрічі у цих містечках закінчуються тим, що нас просять аби ми повернулися. Для них насправді важливо, щоб відбувалися ці комунікації. 
Всі говорять “Донбас-Донбас”, а насправді ситуація по областях не набагато краща. Ми намагаємося співпрацювати з нашою обласною владою – по Харківській області все теж доволі печально – нічого немає, нічого не робиться, а якщо робиться, то часто просто для галочки. Навіть у таких великих районних центрах, де живе по 100 000 людей. Приїжджаєш, а там ні книжкових магазинів, нічого.

“Ми з друзями розуміємо, що підтримка освіти й культури має бути систематичною й довготривалою, що розвиток гуманітарної сфери фактично визначає, яким буде наше суспільство за 5-10 років. Ми хочемо, аби в майбутньому ні в кого не могло виникнути навіть думки про те, що Схід України може протиставити себе решті країни, що Донбас може розглядатись окремо від решти регіонів. Харківщина – це Україна, Донбас – це Україна, і вони потребують сьогодні особливої уваги та нашої спільної роботи на перспективу”.

Книги та спілкування – важливіші за зброю та танки.

У лютому Сергій Жадан і Собаки дали благодійний концерт у Харкові, аби всі зібрані кошти передати дітям, чиї батьки нещодавно загинули під час бойових дій. Ці родини ще не отримують державної допомоги, але потребують її.

“Мені здається, найстрашніша річ, яка з тобою може трапитись у дитинстві, – це відчуття, що ти нікому не потрібен, ти сам. Ми хочемо сказати дітям від імені тисячів українців: ви наші, ви нам потрібні, ви будете рости разом з нами, і ми будемо пам’ятати імена ваших батьків".


Джерело ілюстрацій: Сергій Жадан [офіційна сторінка facebook.com], Ekaterina Leshta.

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий, необходимо авторизироваться

Самое

обсуждаемое популярное читаемое